Днями до майбутніх тележурналістів в гості завітав Артем Позняк – продюсер Департаменту журналістських розслідувань телеканалу «1+1», режисер і художній керівник театру «LIC’UM», викладач акторської майстерності. Він із великим задоволенням вирішив поділитися секретами досягнення своєї ТВ-мети.
Зустріч в Інституті кіно і телебачення КНУКіМ проходила в режимі «запитання-відповідь», щоб майбутні диктори й тележурналісти змогли, як то кажуть, вбити двох зайців одним пострілом – і про майбутню професію довідатися, і досвіду в проведені інтерв’ю набратися.
«Головне – вміння писати, розслідувати…»
СТУДЕНТИ: Артеме, розкажіть, будь ласка, про свою діяльність.
АРТЕМ ПОЗНЯК: Я – продюсер Департаменту журналістських розслідувань телеканалу «1+1». Зараз працюю над такими проектами, як «Гроші», «Територія обману». За освітою – режисер драматичного театру, Паралельно знімаюся в кіно, граю в театрі і, звісно, займаюсь журналістикою.
СТУДЕНТИ: Скажіть, який ВНЗ Ви закінчили?
АРТЕМ ПОЗНЯК: Я випускник Київського національного університету культури і мистецтв. Насправді, неважливо який виш ви закінчили, головне – вміння писати, розслідувати і т.д. Тому якщо ви дійсно хочете бути хорошим журналістом вчіться, більше читайте, цікавтесь мистецтвом, музикою і обов’язково працюйте над собою!
«Досвід – скарб, який належить вам!»
СТУДЕНТИ: З чого Ви починали свою кар’єру?
АРТЕМ ПОЗНЯК: Я самостійно розпочинав сво.ю кар’єру, ніхто мені не допомагав у цьому. Я вам теж раджу бути самостійними. Не варто чекати з моря погоди. Ви маєте самі прокладати собі шлях!
Після закінчення вишу мені одразу сказали, що в київські театри мене на роботу не візьмуть, а їхати в регіони не хотілося. Тому, я вирішив створити власну театральну компанію. Зараз театр «LIC’UM» ставить відомі спектаклі, їздить по гастролях. Зрозумійте: ви все робите лише для себе! Змінюючи роботу, ви забираєте з собою все, що напрацювали. Це ваш досвід – скарб, який належить вам!
СТУДЕНТИ: Як Ви вважаєте, журналістика та акторська майстерність пов’язані між собою?
АРТЕМ ПОЗНЯК: Ці творчі спеціальності тісно пов’язані. Особливо це прослідковується в журналістських розслідуваннях. Журналісти часто знімають матеріал на приховані камери, працюють під прикриттям, влаштовуючись працювати на підприємства, зсередини досліджуючи ситуацію.
СТУДЕНТИ: Чи доводилося Вам застосовувати свої акторські здібності у роботі журналіста?
АРТЕМ ПОЗНЯК: За всю кар’єру в Департаменті журналістських розслідувань мені довелося приміряти різні образи. Наприклад, одного разу нам вдалося виявити «наркопритон», який працював під прикриттям держслужбовців. Завдання цієї «організації» полягало в тому, щоб лікувати залежних, поступово зменшуючи дози наркотиків. Насправді ж, нечесні підприємці з Міністерства охорони здоров’я наказали дози не зменшувати. Тож лікарня фактично перетворилася на притон, де люди могли замовити і купити наркотики, зробити чергову ін’єкцію.
Нашому журналісту довелося вдавати наркомана. Він прийшов у цей центр із прихованою камерою, в реєстратурі медсестра відразу його запитала: «Тобі скільки, хлопче?». І тут почалася імпровізація! Журналіст, не розуміючи, скільки потрібно, просто сказав: «Як завжди!». Лікар абсолютно спокійно набрала 2 кубики якогось препарату, але в момент, коли голка була над веною, в кабінет зайшли правоохоронці, знімальна група, колеги-журналісти. Як ми пізніше підрахували, в день така організація приносила 60 тис. грн., а в Україні подібних «ліку валень» було 10! В сумі маємо 600 тис. грн. щодня! Після нашого розслідування всі центри були закриті.
«В листах нам надсилали патрони, стріляли по автомобілях…»
СТУДЕНТИ: А люди, яким Ви «перейшли дорогу» в програмі «Гроші», не намагалися її закрити?
АРТЕМ ПОЗНЯК: Нашу програму важко закрити! Уже протягом кількох років вона має високі рейтинги. Всяке бувало. В листах нам надсилали патрони, стріляли по автомобілях… Але не варто цього боятися: якби хотіли щось зробити – вже давно зробили б!
СТУДЕНТИ:Ви знімаєте сюжети для програми і отримуєте рейтинги. А що отримують люди?
АРТЕМ ПОЗНЯК: Візьмемо, наприклад, проект «Особиста справа». Перед виборами вийшла програма з темою «Піар: як він працює, як впливає на людей». У наших журналістів з’явилася ідея, щоб в маленькому селі «пропіарити» нікому невідомого кандидата і подивитися, на скількох людей це вплине. Кандидатом обрали мене, а провести експеримент вирішили в Кіровоградській області.
Спочатку тиждень розклеювали плакати, роздавали листівки, банки згущеного молока з моїм обличчям на етикетці і т.д.. Розповідали жителям, що я – молодий, перспективний і дбаю про українське село. Через певний час призначили зустріч із мешканцями. Селяни розпитували мене про паї, медпункт, автобуси, телефонні проводи… Після зустрічі було проведене опитування, яке показало, що 61 % населення села збиралися голосувати за мене! Ось так працює піар.
На зустрічі до мене підійшла дівчинка, яка дуже хотіла стати спеціалістом з ІТ-технологій, але у неї не було навіть особистого комп’ютера, бо всі сімейні кошти йшли на лікування її хворого серця. Я сказав, щоб вона на камеру розповіла про свою проблему.
Після виходу програми в ефір дівчина вступила до Кіровоградського аграрного університету на бюджетну форму навчання, волонтери подарували їй чотири комп’ютери, провели інтернет.
Всі прохання селян були записані та відправлені в обласну раду. Наскільки нам відомо, сьогодні в село їздить автобус, там відкрили медпункт. Ось такий хепі-енд!