Журналіст: Добрий день, Петро Петрович! Чи маєте ви трохи часу для інтерв’ю?
П.П: Вітаю Вас. Певно декілька хвилин можемо поспілкуватись.
Журналіст: Петро Петрович, у Вас дуже багато справ. Ви і тележурналіст, і актор, сценарист, режисер, поет, і художній керівник театру, і викладач. Скажіть звідки ви постійно черпаєте це натхнення?
П.П.: Ви знаєте хтось колись сказав, що натхнення придумали росіяни, щоб гроші не платити. Ну що значить натхнення? Є професійність, професійне ставлення, є рівень нижче якого не можна опускатися. Скажімо, якщо спортсмен вийшов на якийсь рівень і бере участь в світових змаганнях, розуміє, що туди доходять тільки ті люди, які знають, що не можуть собі дозволити ніякої поступки. Я так само жива люди, я вранці прокидаюся в мене може боліти голова, я можу погано себе почувати, в мене може бути не той тиск. Я встаю, пірнаю в холодну воду або приймаю гарячий душ і кажу: "треба". Сьогодні ти тут, завтра в Америці, післязавтра ти в Німеччині, потім в Швейцарії, далі знову тут. Іноді буває, що прокидаєшся в готелі і не розумієш де ти. Сам собі дивуєшся, як ти можеш все це витримувати. А ще враховуючи, що сьогодні ти харчувався в дорогому ресторані, а завтра тебе поселили в якомусь невеличкому селі і ти в придорожньому кафе їси бутерброди із не дуже свіжою ковбасою. Нічого страшного тут немає. Знаєте у нас чомусь дуже багато людей вирішили назвати себе зірками, вигадують собі статуси . Я хочу таких запевнити в тому, що коли вони пхають у ніс комусь свої райдери, вони цим тільки дратують. І таких ніколи не люблять. Я пам'ятаю, я робив великий концерт в Харківському управлінні залізниці. Мені почали дзвонити і запитувати: "Петро Петрович, скажіть будь ласка, а яка машина вас має зустрічати, а що ви маєте їсти, де ви маєте жити?". Я кажу: "Люди добрі, ну я розумію, що ви поселете мене не в залізничному гуртожитку. Правда? А до машини в мене одна єдина вимога, щоб влітку було не спекотно, а взимку було не холодно. Ну а з їжі, головне аби на столі не було молока, бо я поверну ще й мамине молоко, яке в мені залишилося. Ну не приймає в мене організм." Я приїхав туди. Щоб ви не сумнівалися мене возив Mersedes S-класу, я жив в президентському номері, і харчувався я дуже і дуже добре. І я ж їм кажу: "То навіщо ж було питати." Та говорить: "Після того як Ви так відповіли для вас хотілося робити щось хороше." Знаєте, а коли приходять і починають пхати у ніс: " Ты мне должен вот это, ты мне должен вот это!". Та ніхто нікому нічого не винен. І наші люди, на жаль, дуже швидко забувають, звідки вони вибралися, що вони мали на своєму життєвому шляху. Я завжди буду пам'ятати, що навколо мене люди, серед яких я виріс в своєму рідному селі, що навколо нас живе мільйони людей, які живуть значно гірше, ніж ми і треба бути їм вдячними за те, що вони не відривають нам за це голову. Знаєте, в принципі, коли така велика різниця між рівнем життя у одних та інших, це призводить до революційної ситуації. Давно маю думку, що нам вже вистачить революцій. Тому що, ще 2-3 революції і ми будемо воювати один з одним кам'яними сокирами. З кожним разом стає все тільки гірше, гірше і гірше. Народ деградує впершу чергу тому, що втікають ті, хто думають головою. Вони не хочуть, щоб навколо них були катаклізми. Ну ось так і живемо.
Журналіст: Ви закінчили акторський факультет, довгий час працювали актором, це була мрія дитинства чи був якийсь момент, що переконав Вас втупати в театральний.
П.П: Вирішив. Був момент коли, на Всесоюзному перегляді агіттеатрів мені автор гімну Радянського союзу Сергій Міхалков сказав, що мені треба вступати на акторський. Він мене запитав куди я хочу поступати. Я кажу: "Ну я слідчим хочу бути." Він сказав, що я дурак і мені треба вступати на акторський. Ну я послухав, за що йому дуже вдячний.
Журналіст: Чудово. Сьогодні Ви дуже різностороння людина. Чи є якась справа якої вам було б цікаво навчитися?
П.П.: Хотілося б сказати, що я хочу навчитися вишивати бісером, але неправда. Я по доброму заздрю тим, хто вміє грати на роялі. Мені іноді сниться, що я таке творю.
Журналіст: А щось вже пробували?
П.П.: Та ні! Трьома пальцями "вихри враждебные веют над нами". Закомпонувати собі вічний «Let It Be» Beatles можу так. Ну тому, що воно кумедне, тому що там чотири акорди.
Журналіст: Після вашої сатиричної відповіді на мультфільм "Сказочная Русь"вже пройшло декілька років. Чи змінилася наразі ваша думка стосовно діяльності 95 кварталу?
П.П.: Я розумію, що вони талановиті. Я розумію, що вони багато чого вміють. Я з великою повагою ставлюся до тієї цілої імперії, яку вони створили. Я просто не люблю, коли в угоду комусь, чмирять когось. Ось зараз в угоду комусь вони в кожній програмі висміюють Кличко, роблять його абсолютним, таким знаєте імбіцилом. Ну, по-перше, я хотів би побачити, як вони виглядали, коли б зустрілися з Кличко вживу. А, по-друге, не бувають дурнуваті люди мерами, чемпіонами світу і мільйонерами. Знаєте, я просто розумію, що хлопці роблять те, що їм сказали. А з такими речами я не згоден. Я ніколи не роблю те, що мені кажуть робити.
Журналіст: Дякую вам за відповідь. Скажіть, а що для вас головне у житті?
П.П: Сім'я головне. Ну а як інакше?
Журналіст: Як у пісні «Краще за донечку може бути тільки дві", а що може бути краще за дві? (пісня «Дві доні» Петро і Тетяна Мага)
П.П. : Ні, з цим ділом я вже зав'язав. Одну вже виростив, вже доросла, друга трішки менша. А так, звичайно, сім'я - місце куди ти повертаєшся, де тебе чекають.
Я поведений на професії, я працював, працюю і буду працювати, але все це робиться для того, аби моя сім'я була в абсолютному порядку.
Журналіст: І останнє питання. На вашу думку, які основні якості повинен розвивати в собі студент, аби стати професіоналом своєї справи ?
П.П.: Бажання вчитися. Якщо є бажання - все можливо. Я ж розумію, що сюди не взяли абсолютних невігласів. Взяли людей, які мають хоч якісь елементарні навички. Якщо вони готові навчатися, якщо вони цю якість в собі підтримують, працюючи багато і вперто, вони можуть стати серйозними фахівцями, перепльовуючи навіть тих, кому Бог дав талант, але не дав бажання. Тільки праця, другого немає.
Журналіст: Дякую Вам за інтерв’ю та за корисні настанови студентам.
П.П.: І Вам дякую. Усього найкращого!
Автор: Юлія Голданова