Гармонія з природою – одне з найкращих відчуттів, а коли воно з тобою завжди, то і життя прекрасне. Так живе наш сьогоднішній співрозмовник – фотограф Сергій Олександрович Тумасов.
Більшість ваших робіт пейзажного спрямування, не важко здогадатися, що зв'язок з природою займає у Вас чільне місце. Що для вас означає природа?
В останні роки відчуваю навколишній світ на підсвідомому рівні, передбачаю розвиток ситуацій. Спілкування з природою один на один, медитативність змінює ставлення до всього: часто бачиш те, що залишалося для тебе невидимим, поки ти не відкрився світу.
Одного разу мене здивувала дружина. У експедиції трапилася ситуація, коли мене на першій зйомці накрило хвилею: залило апаратуру, все перестало працювати. Засмучений дзвоню їй, розповідаю, а вона каже: «Будь мудрішим: попроси в океану, щоб він тебе не чіпав».
Під час експедиції моє життя дуже напружене. З часом вхожу в резонанс з природою, і це дає силу. Неймовірне відчуття себе як частини всесвіту, в мене входить енергія землі. Це миті, заради яких варто жити.
Ваші відчайдушні експедиції ₋ небезпечні. Чи відчували Ви паніку та страх?
Страху не відчував ніколи, а ось панікувати не варто! У будь-якій ситуації намагаюся не панікувати. Це повністю блокує здатність тверезо мислити, відбувається великий викид неконструктивної і погано контрольованої енергії. Навіть коли просидів добу в пустелі наодинці (застряг в бархані на автомобілі), то сприймав все по - філософськи, був якийсь внутрішній спокій, відчуття, що все буде нормально. І з прірви, наприклад, вибирався тим, що домкратив машину по одному колесі і піднімався нагору.
А чи варта одна фотографія таких зусиль: їхати в пустелю, чи небезпечні джунглі?
Для мене це – частина життя. Кожну фотографію я проживаю і пам'ятаю, чого мені коштувало її зробити. Вона має свою непросту історію. Тішить, що мої фотографії подобаються і їх купують, як співвітчизники, так і за кордоном. Багато людей за повсякденною суєтою і вирішенням насущних проблем не помічають краси навколишнього світу і часто навіть не підозрюють про неї. Я даю їм можливість «побачити». І не тільки для того, щоб потішити око. Після того, як я побачив гори сміття на Евересті або спостерігаю в центрі мого рідного міста бананову шкірку, що вилітає з автомобіля, розумію, що краса цього світу не вічна. Ми самі її знищуємо. І якщо люди змінять своє ставлення до навколишньої природи хоч на частку, для мене це - справжня перемога.
Що ви хочете донести через свої фотографії?
Через фотографії я хочу поділитися енергією і емоціями, які отримую, перебуваючи в експедиціях. Хочу, щоб ці образи змінили життя людей, як вони змінили моє. Хочу, щоб люди жили по-справжньому, не боялися випробувань, вірили в себе, мріяли, помічали і милувалися красою нашої планети.
А коли у вас з’явилося бажання подорожувати і робити світлини?
У 15 років я потрапив у гори. Це був Тянь-Шань. Я вперше побачив снігові вершини і назавжди закохався в них. Звичайно, в радянські часи, подорожувати було досить складно і з матеріальних причин, і через закритість нашої держави. Але всі українські гори я все - таки об'їздив і облазив. У якийсь момент захопився альпінізмом.
У чому секрет ідеального кадру?
Ідеальних кадрів не буває. Завжди можна зробити щось краще. Але вдосконалювати майстерність потрібно постійно. Необхідно аналізувати кожен свій кадр з точки зору композиції та експозиції, зрозуміти, якого світла вимагає пейзаж, що можна було б зробити краще, і в наступних кадрах враховувати помилки і «проколи». Так ви навчитеся робити кадри, які будуть дивувати.
Успіх живе в кожній людині. У нас слово «успіх» сильно монетизувати: успішна людина - багата людина. Ні, успішна людина - це та, яка живе своїм життям. Тим життям, яке йому подобається, а не таким, яке диктують обставини.
Автор: Вікторія Каліновська
#Sergey Tumasov#кнукім #кук #ікітб #фкітб #факультет_кіно_і_телебачення #інститут_кіно_і_телебачення #Поплавський #абітурієнт2018 #абітурієнт #зно #телебачення #кіно #київський_університет_культури #київський_національний_університет_культури_і_мистецтв