+38 (044) 528-05-33+38 (067) 294-29-97ikitbtv@gmail.com

             

Якщо людина чогось прагне, то обов’язково досягне цьогo

«Здається, мені допомагало саме життя. Якщо людина чогось прагне, вона обов’язково досягне того, що бажає, тільки бажання має бути сильним», - на прикладі свого досвіду стверджує викладач нашого факультету Вікторія Павлівна Федоренко, яка сьогодні святкує свій День народження.

Від усієї душі вітаємо Вас, пані Вікторіє, бажаємо творчої наснаги, оптимізму та натхнення! Ваша історія – тернистий шлях дуже сильної, талановитої і непересічної особистості. Своїм прикладом Ви надихаєте!

Про життя, творчий шлях, телебачення і театр далі в інтерв’ю з Вікторією Павлівною Федоренко.

Розкажіть, будь ласка, про Ваш найяскравіший спогад дитинства

Мені здається, що в дитинстві я жила в своєму особистому світі, бо дуже любила фантазувати. У мене була досить довга дорога до школи, вона займала хвилин сорок, і цей час я використовувала для того, щоб по-дитячому мріяти, думати. Свій рутинний похід до школи намагалася розфарбувати в яскраві кольори, щоб дорога не здавалася сумною. Дуже часто фантазії були настільки яскравими, що я сама починала вірити: все це ось - ось має відбутися.  

Так от, мені здавалося, що я маю якусь важливу місію в житті й обов’язково стану актрисою. І коли фантазувала, я вважала, що хтось мене помітить, обов’язково який-небудь кінорежисер: зупиниться машина, і з неї вийде він, побачить у мені актрису і в результаті запропонує найголовнішу роль. І настільки сильно  вірила в те, що стану тим, ким хочу, що навіть не бачила себе ні в чому іншому. Я знала, що мені треба пройти шлях свого творчого становлення, проте для мене це було дуже непросто. Я була сором’язливою дівчинкою, а для сцени потрібно зовсім інше.

І, мені здається, проявити себе мені допомагало саме життя. Воно посилало такі ситуації, в яких я мала стати лідером. На творчому конкурсі мені сказали, що я можу грати будь-які ролі. Постійно з’являлися перешкоди, мені потрібно було їх долати. Я невпинно працювала над собою. Коли мрія нарешті здійснилася, почала дуже часто згадувати візуалізації свого дитинства. Вони дійсно повторювалися: я зустрічала і режисерів, і журналістів, і телевізійних ведучих – потрібні люди з’являлися в потрібний момент.

До речі, як батьки ставилися до вашого бажання бути актрисою?

Це був мій вибір. Вони сказали: «Якщо хочеш – все в твоїх руках». Ніхто на мене не тиснув.

Яка найнепередбачуваніша ситуація ставалася з Вами під час зйомок, прямих ефірів, вистав

Мій прихід на телебачення – це нова висота, відкриття чогось незвіданого. Завдячую директору ТВО «УТН» Бутко Олександру Васильовичу, який повірив в мене і змінив мою долю. У моєму житті були і є знакові люди, які вірили в мене відразу, з першого погляду. Це ніби на підсвідомості, за що я їм всім безмежно вдячна. До таких доленосних подій у моєму житті належить і зустріч 2002 року у Верховній Раді України з народним депутатом, нашим ректором Михайлом Михайловичем Поплавським. Ми, парламентські журналісти телепрограми «Рада» «Першого Національного», часто брали у нього інтерв’ю. До речі, максимум уваги в кулуарах парламенту журналісти приділяли Михайлу Михайловичу. Через роки Поплавський миттєво і круто змінив моє життя: довірив мені викладати телевізійну майстерність і розпочати іще одну сторінку мого життя.

 Телебачення  кардинально відрізняється від театру. Це зовсім інші вимоги. Мені часто доводилося працювати в прямих ефірах, а це завжди надзвичайно складно, інколи дана робота приводить телеведучих до стресів. Хтось навіть не може працювати в такому режимі, тому переходить на програми, які транслюються в запису. Коли в грудні 1997 року я прийшла на «Перший Національний телевізійний канал», відомий журналіст Борис Гривачевський, побачивши мене в прямому ефірі, назвав новорічним подарунком для УТН (Українських телевізійних новин). Новини виходили в прямому ефірі ще з Хрещатику, 26, а потім ТВО «УТН» переїхали на Мельникова, 42. Колектив на «карандаші», як тоді називали телевізійний комплекс, був дружнім. Телевізійні ведучі, готуючись до випусків, часто перетинались  в одній гримерці. Тоді було вже кілька історичних поколінь ведучих, з яких і починалось справжнє телебачення. Це були легенди України, знані і дорогі глядачам. Усі  вони і працювали, і товаришували, не було серед них такої жорсткої конкуренції, як зараз на телебаченні. Кожен з них був унікальним. Серед них  ‒ Олександр Сафонов, Тетяна Цимбал, Світлана Ганська, Григорій Козаков, Василь Бирзул, Василь Ілащук, Оксана Марченко, Юлія Литвиненко, та інші. Ми вели новини, телевізійні марафони, ранкові програми, військові паради, була цікава робота, постійний потік актуальної інформації, але і стреси прямих ефірів також траплялись. Кілька приємних моментів, все ж, пам’ятаю.

«Перший Національний» - це телеканал, який говорив про державницькі справи і висвітлював дуже важливі події на рівні країни. Одного разу, хвилин за десять до початку короткого вечірнього випуску новин, в редакцію телефонують і кажуть, що ми повинні терміново висвітлити дуже важливий Указ Президента України (на той момент – Леоніда Кучми – ред.). Тексту, звичайно ж, ще ніхто не бачив, що в ньому – ніхто не знає. Єдине, що відомо – документ надзвичайно важливий. Зазвичай ведучі перед ефіром опрацьовують текст, знайомляться з ним, розставляють наголоси тощо. І я розумію, що у цей момент редакція покладає на мене дуже великі надії. Якщо я схиблю, то підведу увесь колектив.

Нарешті ми отримуємо й терміново роздруковуємо цей текст, а там чотири (!) сторінки офіціозу, який має бути правильно виголошений, красиво поданий. А я тексту й в очі не бачила! Не можу навіть уявити, про що там йдеться. Олександр Васильович Бутко, як директор теж хвилювався, зайшов навіть у студію мене підбадьорити, що було вкрай рідко, і я розуміла що  офіційна інформація надважлива. Сценарій принесли за 5 секунд до початку і усі п’ятнадцять хвилин випуску я виголошувала його у прямому ефірі без підготовки. Після того, як я на завершення попрощалась, камера вимкнулася і лише тоді в апаратній всі з полегшенням зітхнули і мені  щиро дякували.

Цей ефір став підтвердженням мого професіоналізму. А в наступних випусках новин цей офіціоз побоялись видавати в прямому ефірі, і інші ведучі  його проводили в запису. Акторський досвід і вміння довго говорити в кадрі дали можливість професіонально вийти з ситуації. Я знала, що була верхівкою творчого процесу і уособлювала весь колектив, який працював на телеканалі. Я не могла підвести їх. Я мала видати текст настільки красиво, щоб ні у кого не виникло навіть підозри, що я вперше цей текст бачу.

На телебаченні казали, що я можу тримати удар. Це була та стресова ситуація, яка це підтвердила. Що б не відбувалося в ефірі, я намагалася робити все, щоб цього не було помітно. Треба розуміти: коли ти робиш крок в студію, то переходиш в абсолютно інший світ. Ти маєш бути настільки зібраним! Ти вже не ти, а уособлення людини, яка повинна надихати глядачів.

Робота у  прямому ефірі частково нагадує роботу актора в театрі. Чи згодні Ви і де більше до душі вам працювати: в театрі, на телебаченні чи, може, на радіо?

У кожної людини є свої шляхи, етапи становлення. Я дуже щаслива, бо мені довелося багато працювати і в театрі, і на телебаченні, і на радіо, і зніматись у фільмах. Я не можу щось позначити як найважливіше. Скоріше, мій творчий шлях треба розділити на певні етапи. Коли я працювала в театрі, це було відкриття того, що між залом та мною йде обмін енергією, між нами існують якісь флюїди. На телебаченні й під час кінозйомок це також було. Але в театрі це, все ж, по - особливому.

Пам’ятаю, була вистава «Театр времен Нерона и Сенеки» - камерний спектакль, малий зал, і я у головній ролі. Режисер Тамара Шестакова спеціально ставила його для того, щоб по-новому відкрити своїх акторів. Душевно, відкрито й епатажно - люди виходили і дійсно переживали катарсис. Дуже багато було позитивних відгуків. Після зіграної мною ролі Джульєтти у виставі В.Шекспіра «Ромео і Джульєтта» преса писала: «Вікторія Федоренко - емоційний камертон вистав,  наповнена життям  своїх героїнь, вона романтично переживає поривчастий, нестримний, схвильований  складний світ людських почуттів».

Телебачення – це наступна планка. Коли я зрозуміла, що в театрі маю все, про що мріяла: головні ролі, прекрасні колеги, аншлаги на виставах. Мені гріх жалітися. Треба було розвиватися. А що може керувати людиною? Стимул, мета, які тільки їй відомі, які ведуть її. Вони дають людині бажання не зупинятись, а працювати далі. Коли ти досягаєш чогось, то хочеш іти далі, розвиватися. Тому далі було кіно. Режисери кінематографу називали мій акторський типаж світлим, жіночним, манким. Згадую про старі добрі часи, коли актори уміли робити все: танцювати, співати, творити. Мій педагог з акторської майстерності, В. І. Ковалевський, який випустив відомих акторів  (народного артиста України Володимира Горянського, режисера Сергія Архипчука та багато інших), говорив, що я навіть при  наявності мого конкретного амплуа ліричної героїні можу взяти будь-яку висоту! А життя щедрою рукою благословляло мене на зміну творчих амплуа.  Мені пощастило зніматись у фільмі з Людмилою Гурченко на кіностудії О. Довженко у режисера О. Фіалко, фільм «Імітатор». Під час зйомок я могла стежити за професіоналізмом Людмили Марківни і дивуватись тому, якою в житті вона була зосередженою людиною, серйозною і відповідальною, на противагу її екранним героїням. Потім ми зустрічалися, коли  Л. Гурченко з творчим концертом приїздила в Київ, виступала в театрі ім. Л. Українки. У гримерці ми згадували зйомки на кіностудії і журилися, що наші основні сцени були вирізані з фільму, і що долю актора в кіно вирішує режисер і монтажні ножиці. Але ж наскільки важливо для актора бути універсальним у професії!           

Зараз часи змінилися, але вимоги до професії такі ж високі. Я рада тому, що можу бути універсальною в своїй професії. Раніше нас в театральному університеті навчали: коли ідете на проби чи зйомки, кажіть і доводьте, що ви в своїй професії можете все! І я вчу цього ж своїх студентів. Я можу все це: грати на сцені театру і на знімальному майданчику, вести прямий ефір відповідального заходу і глибоко розкрити особистість співрозмовника в задушевному інтерв'ю на радіо, навчати майстерності, викладати. У цьому і є мистецтво перевтілення - доходити до самої суті ролі, віддаватися емоціям, залишаючись при цьому собою, життєрадісною, допитливою, душевною.

Чим новим ви зараз займаєтесь, цікавитесь?

Мене зараз переповнює відчуття магії телевізійного та театрального світу в університеті культури, тут життя вирує, не дає зупинятись. Я беру участь разом зі студентами у наукових конференціях, майстер-класах, зустрічах з режисерами і гостями університету, пишу наукові роботи, вірші, випускаю збірник поезії, насолоджуюсь нашим факультетом, вбираю нові проекти багатьох кафедр.
Мені пощастило мати таких професіоналів - колег і талановитих  студентів. А ще наш університет дає можливість обміну досвідом. З метою підвищення наукової кваліфікації разом із викладачами КНУКіМу 2017 року ми здійснили  міжнародну культурно–освітню поїздку до Польщі та Німеччини  в рамках європейського і  світового стажування «Кіноосвіта в Європі».
Завітали до Державної Вищої Школи кінематографії, телебачення та театру імені Леона Шиллера, що в місті Лодзь, до Варшавської продакшн студії АТМ, побували в Дрездені. Наш метр, Юрій Гармаш поки ми подорожували автобусом, дав декілька лекцій з фотозйомок, що дуже запам’яталось,  як і фотороботи іще одного нашого викладача - Сергія Тумасова. Поряд з нами історичні особистості, як би ж то студенти усвідомлювали наскільки їм поталанило навчатися у таких метрів. Я інколи намагаюсь перевтілитись в фотографа, аби зафіксувати найяскравіші миті життя університету. Також ми з викладачами університету брали участь у міжнародному проекті «Кінофестиваль формує новий світогляд поколінь», Канівського фестивалю ім. О. Довженка, що подарував учасникам і гостям багато незабутніх вражень! 

 

 

Розкажіть про Ваш секрет успіху  

Звісно, у кожної людини є свої рецепти успіху і напрацювання. Успіх для мене — це, скоріше, реалізація себе як особистості. А особливо - коли людина знаходить те своєрідне місце, де вона повністю може реалізувати себе — це і можна назвати успіхом. Інколи мені здається, що успіху можна досягати завдяки  сильній мотивації або  ж з допомогою роботи над собою,  через відкриття свого внутрішнього світу. Останнім часом я схиляюсь до того, що молодь може досягати успіху — імовірно, через стан потоку. Можна спробувати ввійти в нього, про що я часто розповідаю студентам. У цьому стані людина повністю включена в ту справу, якою вона займається, і переживає при цьому відчуття щастя. Навчання, телезйомки, фотографування чи те, що цікаво.  Потік - це стан, коли час ніби зникає, людина втрачає відчуття самого себе, а фокус уваги спрямований тільки на виконання завдання, що стоїть.

Подібний стан потоку відчуває багато творчих людей і науковців.  Інколи  я теж відчувала подібні емоції під час ведення прямих ефірів на телебаченні, занять акторською майстерністю зі своїми студентами, про що навіть писала вірші:  «В священному потоці майстер-клас вела: вібрації  відчутні, енергії немало, ніби душа небесне світло пролила... студентів коло мовби зазвучало…»  Напевно, основою стану потоку може бути відчуття колективного єднання.

 

Що б ви хотіли побажати студентам і абітурієнтам нашого факультету?

Якщо людина чогось прагне, вона обов’язково досягне того, що бажає, тільки бажання має бути сильним. Зараз настали нові часи, коли традиційні цінності змінюються, і у молодих людей ідуть глобальні трансформації, перед ними  відкриті всі дороги світу. Студентство - найкраща пора в житті. Просто усвідомлюйте, що, коли  у вас щось не виходить чи не вдається, потрібно знайти свій сенс буття, а алгоритмом самоналаштування нехай буде нагадування самому собі, що ви народились в рідній сім’ї, в прекрасній країні, навчаєтесь в чудовому університеті майбутнього.

Усвідомте: Ви знаходитесь в ідеальних умовах, у вас ідеальні викладачі, ви маєте ідеальних друзів і ви самі - теж унікальна і неповторна особистість, вірте в себе і швидше ставайте ідеальним студентом, а в подальшому - високим професіоналом.   

Тому що зараз надзвичайно важлива місія покладається на акторів, режисерів, тележурналістів. Ви несете людям інформацію, оберігаєте свободу слова, і ваші нові актуальні теми, сміливі телевізійні проекти допоможуть людям спробувати створювати ідеальне суспільство, вірити,  і творити  краще майбутнє країни.

 

 

 

ДЕКАНАТ:

Адреса: Київ, вул. Чигоріна, 14 (каб.25)

Режим роботи: ПН. - ПТ.: 08:30 - 17:30

Тел.: +38 (044) 528-05-33

Моб.: +38 (067) 294-29-97

Моб.: +38 (050) 220-93-19

E-mail: ikitbtv@gmail.com

            

ПРИЙМАЛЬНА КОМІСІЯ:

Адреса: Київ, вул. Чигоріна, 20 (каб.12)

Режим роботи: ПН. - НД.: 08:00 - 20:00

Тел.: +38 (044) 285-44-03

Тел.: +38 (044) 285-43-86

Факс: +38 (044) 285-85-27

E-mail: abiturient@knukim.edu.ua

            

 
Карта (клацніть для збільшення)

Copyright © 2018 ФКіТБ КНУКіМ