Інститут кіно і телебачення

Химич Анатолій Олександрович – оператор-ремісник, що вірить у чудо

Добрий день, рада нашому знайомству. Розкажіть про себе, чому ви вирішили стати оператором?

Дитяча мрія! Я провів все своє життя з фотоапаратом. По-іншому вже нічого не бачив… Або фотографом, або оператором. Людина,яка мене навчала хотіла стати оператором, але у нього це не вийшло. Однак, він став відомим фотожурналістом, а мені порадив :«Йди краще в оператори». Так і склалося.

У вашому житті був період пов'язаний з Чорнобилем. Пролийте світло на цей епізод життя, що ж там було? Що ви бачили?

Усе, що було там це екстремальна ситуація. Люди ризикували своїм життям, ліквідовували наслідки аварії, а я був свідком цих подій. Ми знімали фільм під назвою «Чорнобиль - Хроніка тяжких тижнів», режисер Володимир Шевченко. Коли стався вибух, керівництво прийняло рішення не відправляти людей до 30 років. У той час мною керувала цікавість, мені дуже хотілося побачити ці події і взяти участь у роботі. Дозволили поїхати не зразу, адже мені було менше 30 років.  Тому я  вирушив  добровольцем у  зону вибуху.  Та радіація, схожа на застуду, вона швиденько проникає в організм і коли оператори почали нею заражатися, зателефонували до мене. Я погодився і поїхав.  Ми потрапили у саму гущу подій, гелікоптери поливали реактор сумішшю,  я сів на один із них і полетів. Коли знімав  події був не прив’язаний,  якийсь генерал тримав мене за штани, щоб я не випав з гелікоптера.  Екіпаж з цього борту, буквально декілька днів тому приїхав з Афганістану, тобто бойовий екіпаж… Що мене вразило?  Це важко пояснити, коли багато хороших людей намагається врятувати те, що знаходиться поза зоною радіації – з однієї сторони Білорусія,   з іншої Київ. Звичайно було відчуття страху, самозбереження у цих людей, але вони працювали.

Це дійсно вражає. Що вас надихає?

Життя підказує ідеї. Ну от, наприклад, мій студент приніс фотографії і він зовсім не помітив, що відбувається  на задньому плані. А там йде старенька бабуся, а  їй назустріч  дві молоді дівчини. Ось вам контраст вікових груп. Але, студент не помітив, що за спиною у старенької голуби клюють щось, а у бабусі з сумки видніється один батон. Ось вам історія людини, звичайної людини без звання, посад, спасіння світу, вона просто живе, а можливо у даній ситуації - виживає. Що може надихати? Береш тему дивишся - цікаво тобі, чи ні.  І все залежить від цього вибору. Але ж я не найголовніший  з питань драматургії, адже існує сценарист, режисер. У моїй  творчій колекції  понад 100 фільмів. І кожне кіно,  долає достатньо довгий підготовчий шлях. Це психологічна, технічна, зовнішня робота - пошук локацій, людей. Є одне правило, якщо зйомочна група буде очікувати чуда, то воно станеться. А, якщо хоча б одній людині це без різниці, то чудо не прийде. Якщо уся група хворіє однією ідею, то кіно вийде прекрасне. Їм цікавий результат і вони йдуть на самопожертву, працюють в різних умовах.  І коли кіно повністю відзняте, всі аплодують, тобто вітають один одного з тим, що десь, у якісь моменти було те маленьке чудо до якого усі прагнули.

Який із ваших фільмів вам подобається найбільше?

Усі фільми любимі, особливо старі кінокартини, тому, що це шматок життя.  Адже ми тоді були молодими, робили помилки,  потім ми їх бачили, виправляли. Ми зараз робимо помилки і знову їх виправляємо, експериментуємо, і ці експерименти або вдаються, або не вдаються. Ми професіональні люди, знаємо, що робимо для чого, це і як це робити.  Тобто наше ремесло у наших руках.  Тому… Є фільми невдалі і не завжди хочеться про них говорити, ну не вдалися та й не вдалися. Але це також  ступінь навчання і пройдений шлях.

У 2015 році ви знімали військово-драматичний телесеріал «Гвардія». Розкажіть, щось про нього.

Коли почалася «Революція Гідності», з’явилася ідея зняти про це кіно. Я був на майдані, потрапив саме на пік протистояння ( 20 лютого 2014 року), а потім через деякий час розпочалося АТО. Саме у цей момент, було прийнято рішення створити «Гвардію». Микола Рибалка написав сценарій про те, як після майдану молоді люди йшли в гвардію, на передову зупиняти агресора. З цього все і почалося. Було вибрано сім героїв.  Після телесеріалу мені зустрівся чоловік, який справді  був у АТО і сказав наступне: «Герої дуже схожі на моїх друзів у зоні АТО».  Тобто по типажу і психологічній поведінці, нам вдалося у  художній кінокартині передати реальних людей.  Цей чоловік зняв шапку і сказав: « А мене називали «Сотник» », як героя із фільму. Ми відзняли другий сезон «Гвардії», але в живих у нас залишилося всього два героя, тобто ідея була зняти не сліпий патріотизм, а донести, що війна – це смерть, адже люди віддають своє життя заради спасіння своїх сімей, дітей, дружин, батьків, батьківщини, нації.

А чим вам запам’ятався цей фільм?

Перша «Гвардія» це був жахливий холод і короткий день. Якщо вам доведеться її подивитися, то там є декілька епізодів, де хлопці прийшли в АТО і знаходяться в бібліотеці, на підлозі сплять і Дюк розмовляє по телефону на фоні забитого дощечками вікна, сонце світить. Насправді це знімалося вночі, у повній темряві і для того, щоб створити ефект, ми переходили в інтер’єр і  за допомогою приладів знімали день. Нічого складного не було, але були складності з  достовірністю, тому  доводилося мудрити з освітленням.  А, так все нормально, гарні актори, дружна знімальна група. Кожен робив свою справу. Зараза в країні йде війна. І я не можу піти в АТО, через вік, але я можу знімати кіно для того, щоб морально підтримати хлопців. «Гвардію» дивилися там на передовій і отримували від цього задоволення.  Зараз вийшов більш цікавий фільм «Кіборги», наш випускник Юрій Король був оператором і це радує.

І на останок, якими рисами повинен володіти істинний оператор?

Відповім «банально» подумають, що я дурний, відповім розумно подумають, що зазнався, відповім просто. Оператор повинен бути грамотним, уміти читати, писати, малювати і саме головне повинен дивитись і бачити. Потім він повинен бути ввічливим, вихованим, чесним, надійним, тобто людиною. Але найголовніша задача дивитись і бачити, а потім відтворювати те, що він побачив.  Звичайно без таланту нікуди, але талант без знань, ремесла ніщо.  Ремесло – це навички володіння інструментами. У операторів інструмент – це  розум, очі і знання. Знати, як зробити, щоб плавно проїхала камера, а ще розуміти у яку суму це обійдеться, адже сьогодні оператор стоїть у певних фінансових рамках - тобто із своїх можливостей прорахувати зображення таким, чином, щоб його можна було зняти і не було дорого. Талант всерівно повинен бути.  Для того, щоб знімати  гарне кіно, оператор повинен знати : ритм, темпоритм, літературу, живопис, побудову кадру, розповсюдження світла, закони зображення малюнка світла.  Це в трьох словах не поясниш, п’ять років, ми навчаємо їх ремеслу. Я не знаю, яким повинен бути оператор. Він повинен бути талановитим і показувати гарне кіно!

Дякую вам за відповіді, надіюсь поспілкуємося ще. Удачі вам та творчої наснаги.

Дякую, і вам удачі, на все добре.

P.S.: Анатолій Химич,  знімав у 60 країнах світу і виступив у ролі мецената заплативши кошти за  чотирьох  студентів контракту.

Автор: Вікторія Каліновська-Павлюк

#АнатолийХимич#кнукім #кук #ікітб #фкітб #факультет_кіно_і_телебачення #інститут_кіно_і_телебачення #Поплавський #абітурієнт2022 #абітурієнт #зно #телебачення #кіно #київський_університет_культури #київський_національний_університет_культури_і_мистецтв

ДЕКАНАТ:

Адреса: Київ, вул. Чигоріна, 14 (каб.25)

Режим роботи: ПН. - ПТ.: 08:30 - 17:30

Тел.: +38 (093) 741-30-55

E-mail: ikitbtv@gmail.com

              

ПРИЙМАЛЬНА КОМІСІЯ ФКіТБ:

Адреса: Київ, вул. Є.Коновальця 36 ( 3 корпус, 3 поверх, 302 ауд.)

Режим роботи: ПН. - НД.: 08:00 - 20:00

Моб.:+38 (063) 470-92-39 Володимир Петрович Данилюк

Моб.: +38 (067) 294-29-97 Олександр Ілліч Балабан

Моб.:+38 (093) 035-88-17 Катерина Сергіївна Степаненко

E-mail: abiturient@knukim.edu.ua

              

 
Карта (клацніть для збільшення)

Copyright © 2016-2023 ФКіТБ

Розробка сайту: Dmytro Romankov