Деколи буває так, що доля підкидає випадок, яким треба неодмінно скористатись. Одного разу наш гість так і зробив. У минулому – продавець музичної апаратури, а зараз той, без кого без кого глядачі не почують жодного звуку з екранів телевізорів. 

Сьогодні під прицілом медіагрупи – звукорежисер «Голосу країни» та концертний звукорежисер Джамали – Сергій Головін. Про те, як досягнув успіху, чому не дуже любить працювати в студії та що планує.

Як ви вступили в університет і чому обрали звукорежисуру?

Я вже працював, і просто вирішив, чому б не отримати диплом, тому вступив дуже легко. Перший іспит – зіграти на інструменті, показати свої роботи. Цього було достатньо. Ну і в принципі все.

Я починав як музикант, на той момент грошей на студію не було, та і студії не було, тобто записи доводилось робити самим. Щоб взяти в оренду техніку, потрібні були гроші. Вдень ми записували якихось аматорів, а вночі - собі. І таким чином гроші  за чужий запис окуповували техніку. Це було у Львові.

Потім цікавіше і цікавіше, я переїхав у Київ, працював у музичному магазині. Вихідний був один на тиждень, і то дуже часто я проводив його там. Почали з’являтись замовники, яким треба було щось озвучити, і відповідно я ₋ найбільш обізнаний в цьому всьому ₋ їхав, і ми працювали.
Потім з’явилися артисти, а на фірмі – прокатний  відділ, і отак воно розвивалось.

 Коли я вступав, це був 2000, іспит з української мови писав з валізою, причому  писав дуже швидко, бо в мене відходив корабель на «Таврійські ігри».

Ви починали в магазині як продавець?

Так, як продавець, а оскільки техніки є багато,  то дозволяється користуватися всім, чим завгодно, відповідно можна навчатись. Зараз простіше, хоча би можна в Інтернеті трошки набратись теорії, а тоді літератури як такої не було, і ми просто крутили самі, і щось вивчали.

Ви записували якісь треки або ж у  Вас була своя група?

Група була у Львові. В Києві я був переважно концертним звукорежисером, а потім  почав працювати з музичним матеріалом ще й на телебаченні. Зараз я є музичним звукорежисером  проекту «Голос» , «Танці з зірками» на «плюсах». До того колись був на ТРК «Україна» проект «Народна зірка», і якісь окремі, як от «М1 Music Awards». Там, де є хоч якийсь живий звук, прямий ефір, то дуже часто я там працюю.

А сталось так, що на початку 2000-х  приїздив Кофтман – диригент, відомий у філармонії, і «плюси» його знімали. А звукорежисер «1+1» ₋ телевізійний, він з музикою тримається на відстані, тому що не музикант. На той час продюсером був Роднянський, він дуже любив класичну музику, а цей звукорежисер сказав, що не буде таке робити,  а так як в нас брали в оренду техніку, то спитали, чи  у нас хтось є для цього фірмі. І абсолютно випадково перший концерт був отакий з «1+1». Всім нібито сподобалось.

Через декілька років був в Одесі «Скрипічний конкурс імені Ойстраха». Мене туди запросили. Ця робота нікуди не пішла, вона в архівах «1+1», але частинку мені змонтували на диплом. І з того часу результат всіх влаштовує.

А на «Голосі» яка специфіка звуку, там велика аудиторія, це важко контролювати?

Той формат, що зараз використовується на «Голосі», ми з Сашою Барбою придумали ще під час проекту «Танцюю для тебе»: є пульт в залі і пульт, який міксує музику. І пульт в ПТС, який випускає це в ефір. В ПТСі зазвичай Саша Барба, я на музиці, а в залі головне ,щоб люди розуміли, що відбувається.

А на прямих ефірах якась є складність?

Всі проекти абсолютно однакові. Якщо є музичний номер, перед ним завжди відео, яке йде в ефірі, в той час люди щось монтують на сцені. Потім відпрацьовується сам номер, далі пішли розмови, і так по колу. І відповідно чому ми зробили таку схему, бо деколи працюють з одного пульта. Так, це можна робити, але двом людям за одним пультом не дуже зручно сидіти,  а коли це все на одній людині, то в неї нема пауз. Тобто є музичний номер, одразу розмови, і коли ти постійно в дії, то можуть траплятися деякі казуси. У мене є музична частина, тому, коли йдуть розмови, є якась пауза, я можу  поспілкуватись з артистами, якщо є технологічні нюанси.

А були якісь ситуації, кумедні чи не дуже, які вам запам’яталися?

Історій купа. На тому самому «Голосі» треба просто сидіти і слухати все, що «вилітає» з Потапа. На дитячому «Голосі» його не було, то знімалося трошки не так весело. Достатньо однієї людини, на якій все тримається, і всім весело, хоча робочий день починається в 9 – 10 ранку, і закінчуються зйомки, якщо без форс- мажорів, десь також в 9 – 10.

Це все, що стосується телевізійної частини. Так само я працюю як концертний звукорежисер Джамали , а також системним інженером «Alfa Jazz» фестивалю.

Чим концертна звукорежисура відрізняється від телевізійної?

Якщо зрівнювати, то є студійна робота, потім телебачення, і концерт.
 У студії можна щось пробувати більше часу, на зйомках – це як творча лабораторія: кожен ефір за звуком різний, тому що сьогодні я хочу так спробувати, все одно ніхто крім мене і декількох людей ніхто цього не помітить. Якщо щось трапилось під час запису, то можна сказати: «Стоп».
На концерті такого не зробиш, так само в прямому ефірі, тому це суттєво.

Ні в студії, ні на ефірі нема такого голосного звучання. На концерті більшість артистів хочуть зробити голосніше, і в нас є проблема, щоб мікрофони не «заводились». От  на концерті в Палаці Спорту Руслана Квінти в мене весь склад симфонічного оркестру, ритм – група сиділа перед порталами. Треба зробити голосно, плюс треба записати якісно, щоб потім видати телеверсію. І не може бути такого, що щось засвистіло.

З одного боку, коли робиш швидко, це виходить такими широкими мазками , але треба робити все дуже акуратно.

 Де краще працюється на концертах чи в студії?

І там і там є переваги: в студії ти не обмежений в часі, якщо замовник платить гроші. Щось не виходить  - ти вийшов, подумав. Тобто ти все одно постійно чимось не задоволений, хочеться щось зробити ще краще. Хто причетний до звуку, в моєму колі це називається «синдром Шахадинця». Є такий Андрій Шахадинець, він все дуже скрупульозно робить, але довго. Так, він робить дійсно добре, і «1944» записувалось в нього на студії.

Багато студійних звукорежисерів, коли перші рази виходять на концерти, в них трапляється щось не те, тому що в принципі він знає, як робити, але не так швидко. Чимось треба знехтувати,розставити пріоритети. Мета одна і та ж сама: отримати гарний звук. Але на концерті, як правило, не вистачає часу.

Нудно сидіти постійно на одному місці, тому я і дуже не часто займаюсь студійною роботою. На концерті все значно веселіше, а з кіно я не стикався.

Тобто концертна звукорежисура стосується тільки виступів, а самі пісні створюються іншими людьми?

Абсолютно різними людьми, абсолютно в різних студіях, кожна пісня навіть з одного альбому може бути зроблена де – завгодно.

Ви як концертний звукорежисер Джамали їздили з нею на «Євробачення»?

Ні, в мене був останній прямий ефір «Голосу», я просто не міг. Там від звукорежисера нічого не залежить, схема така: зазделегідь висилаються всі композиції, на репетиції в залі їх слухають. Є місця з підсилювачами для навушників. Ти можеш послухати те, що буде в ефірі і написати листа, що змінити, і таких репетицій є декілька.

Що треба мати, щоб стати звукорежисером?

Треба в будь –якому випадку мати знання, бажано музичну освіту і везіння.
Ти маєш працювати, набувати нових знань, експериментувати, підвищувати свій рівень, але без везіння все одно нічого не буде.

• Попередня
• Наступна