ВЕЧІР ПАМʼЯТІ "ЗАРАДИ СПРАВИ ЖЕРТВУЮ УСІМ"
У столичному Будинку кіно відбулася знакова подія для української кіноспільноти — вечір пам’яті видатного кінооператора, режисера та педагога Сергія Лисецького. Захід пройшов під символічною назвою «ЗАРАДИ СПРАВИ ЖЕРТВУЮ УСІМ», що глибоко резонує з життєвим і творчим кредо Майстра, який усе своє життя присвятив розвитку українського кінематографа та вихованню нових поколінь митців. Цей вечір став частиною циклу «Видатні педагоги в галузі кінематографії», який організовує Національна спілка кінематографістів України, з метою вшанування тих, хто своїм прикладом формував майбутнє українського кіно.
Ініціаторкою та модераторкою події виступила Лариса Брюховецька, секретар НСКУ, відома критикиня та культурна діячка. Саме завдяки її зусиллям цей вечір став можливістю знову зібратися небайдужим колегам, учням і друзям Сергія Лисецького, аби згадати не лише його творчі здобутки, а й педагогічну діяльність, яка залишила глибокий слід у серцях студентів і професійній спільноті загалом. До заходу долучилися студенти операторської кафедри факультету кіно і телебачення, серед яких — вихованці майстерень заслужених діячів мистецтв України Сергія Григоровича Борденюка та Павла Володимировича Небери. Для них цей вечір став не лише вшануванням постаті митця, але й емоційним доторком до історії українського кіно, до традицій, які формувалися завдяки таким людям, як Лисецький.
Протягом заходу учасники ділилися спогадами, переглядали фрагменти кінохронік, а також обговорювали актуальні виклики, які стоять перед українським кінематографом сьогодні. Вечір пройшов у щирій та душевній атмосфері, де панувала не лише скорбота за втратою, але й вдячність за приклад професійної самовідданості, який залишив по собі Сергій Лисецький. Його життєвий шлях — це приклад служіння справі, де особисті амбіції поступаються перед вищим покликанням — виховувати, передавати досвід, зберігати й розвивати національну кіношколу. Саме такі постаті формують культурну пам’ять та ідентичність країни, нагадуючи про значення спадщини, яку ми повинні берегти.
Подібні події важливі не лише як вшанування минулого, але і як міст до майбутнього. Вони утверджують тяглість поколінь у професії, а також зміцнюють ціннісну основу української кінематографічної освіти. Пам’ятаючи про національну кінематографічну спадщину, ми зберігаємо коріння, з яких проростає майбутнє нашого кіно.
Автор статті: Данило Сопін
