Журналіст: Вітаю вас, Юрію Тимофійовичу, рада бачити у піднесеному настрої!
Ви - один з кращих кінооператорів в історії українського кіно. На Вашому рахунку понад 30 кіноробіт. Яка із них вам найбільше припала до душі?
Ю.Т. : Знаєте, коли в сім’ї багато дітей, виділити когось одного неможливо. Тому що діти бувають різні, і відносини з ними різні. Але майже в кожного оператора є фільм-візитна-картка, у мене це, звичайно, «Вавилон XX».
Журналіст: «Вавилон XX» - це фільм Івана Миколайчука. Чи спрацювалися Ви з цим культовим режисером?
Ю.Т.: Іван, на жаль, рано пішов з життя, але у нас були з ним певні плани на майбутнє. Коли ми зняли кінофільм «Вавилон XX», то почали мріяти про наступний. Він розповідав мені епізоди з цього фільму, одна назва якого дуже поетично і виразно звучить – «Тисяча снопів вітру». Пройшло 30 років, а історії, які Іван розповідав мені, були настільки яскраві, що закарбувалися в моїй пам’яті назавжди. Ці розповіді нуртували всередині, виривалися. Я декілька разів сідав і намагався їх записати, але чогось не вистачало, бо писати потрібно не мовою кінообразів, зображення, а через слово. Знайти першу фразу, як почати цю розповідь, як зрозуміти майбутню композицію, як поєднати ці новели? Вони пов’язані один з одним, та… Не вдавалося. Одного разу я доволі пізно ліг спати, вже навіть виключив нічник, і раптом, мені в голову приходить фраза. О пів на другу ночі я пересилив себе. Встав, сів до комп’ютера і набрав першу фразу. Раптом я відчув, як потрібно писати. Це важко пояснити. Я просидів до ранку і все написав. Знайшов один варіант, як переплітаються ці новели із різних століть. Мені здається, що це писав не я. Можливо, це звісно пафосно прозвучить, але що це написав Іван з того світу, а я був провідником. Хоча ці історії я пам’ятаю від нього, але він мені підказував, як писати. Написав. Потім декілька днів не звертався до цього матеріалу, а коли прочитав, не повірив, що це написав я. Не може такого бути! У мене немає літературної освіти. Я кінооператор. Я мислю зображенням, а тут раптом словом! От так… Зараз у мене мрія - створити фільм в пам'ять Івана Миколайчука.
Журналіст: Певні, це обов’язково станеться.
Чому ви обрали в якості університету для викладання саме КНУКіМ? Б’юсь об заклад , будь-який ВНЗ не відмовився б від вашого таланту, адже визнані люди трапляються дуже рідко.
Ю.Т.: Чому саме КНУКіМ? Це випадковість. Мене запросили викладати у цьому університеті, і я погодився.
Журналіст: Як кажуть: стежка сама пролягла!
Розкажіть про Національну спілку кінематографістів України. Важко було потрапити?
Ю.Т.: О-о, в ті часи це було дуже важко! Я зняв 3-4 фільми, та лише після «Вавилона XX» мене прийняли в спілку. Зараз потрапити туди набагато простіше.
Журналіст: Розкажіть про найяскравіший момент вашого життя.
Ю.Т.: Ну-у, звичайно, одного моменту бути не може. У мене їх 4: одруження, і народження першої, другої та третьої дитини. А якщо яскраве – це «Вавилон XX». Коли Іван закінчив картину, я зрозумів, що у моїй творчості є справжній кінематографічний фільм.
Журналіст: З Вашого життя можна писати тритомник!
Скажіть, якими якостями повинен володіти справжній фотограф?
Ю.Т.: Немає безталанної людини. Кожному Господь Бог дав якісь здібності, але їх потрібно проростити, і постійно працювати над собою. Не можуть усі бути видатними фотохудожниками, але майстрів, гарних ремісників можливо зробити з кожного. Тому в мене є бажання, зробити зі студентів професіоналів, які б знали свою справу. Навчити мистецтву – неможливо! Можливо допомогти у виборі правильної дороги.
Журналіст: Дякую за Вашу мудрість, за те, що приділили час юній, але дуже амбітній журналістці! Бажаю, щоб Ваша мрія зняти фільм про Миколайчука обов’язково втілилася у реальність!
Ю.Т.: Вдячний Вам. Всіх благ.
Вікторія Каліновська
#кнукім #кук #ікітб #фкітб #факультет_кіно_і_телебачення #інститут_кіно_і_телебачення #Поплавський #абітурієнт2018 #абітурієнт #зно #телебачення #кіно #київський_університет_культури #київський_національний_університет_культури_і_мистецтв