Журналіст: Вітаю, Олено Володимирівно, рада бачити у гарному настрої. Отож, розпочнемо. Усі називають вас, Євою, але у паспорті написано - Олена, чому так?

О.В.: Це сімейна історія, дуже банальна. Коли народжується дитина і молоді батьки обирають ім’я. Мама хоче одне ім’я, а тато друге. Батько хотів  - Єва,  а мама – Оленка. Ну, звичайно, що жінка отримала перемогу у цій суперечці. Але, так склалося, що у житті усі називають Євою, як хотів батько. (посміхається).

Журналіст:  Доволі цікаво. У вашій колекції регалій є нагорода за оригінальне творче рішення на ІІІ міжнародному теле-кіно фестивалі «Слав’янська приказка» в м.Софія (Болгарія). Що ж це за рішення, чи можете розповісти про нього детальніше?

О.В.: Певно, ви говорите про фільм на 15 хвилин довше. Творче оригінальне рішення полягає у тому, що… Це не був запланований проект. Це відеоматеріал, який знімався паралельно із фоторепортажами.  Саме тоді, коли відбувалися події в Києві 2013-2014 рік, Майдан (Революція Гідності), початок війни. Я знімала фоторепортажі, багато із них пішло у виставку, яка об’їхала всю Україну. Знімаючи цей матеріал – зустрічала дуже цікавих людей. Пізніше ці уривочки вилилися у фільм. Це фільм-портрет, розповідь про людей, які творять історію. Вони дуже різні за соціальним станом, віком, географією, це вся Україна. Але, це дуже сміливі люди, розумні, всі дії яких були продиктовані їхніми раціональними переконаннями.

Журналіст: Я сама стала очевидцем тих подій і розумію ті почуття, які були у вас тоді. Та продовжимо. Ви співпрацюєте з різними рекламними та соціальними проектами. Що спонукає вас до співпраці, можливо, всього-на-всього бажання фотографувати, чи щось більш потаємне?

О.В.: Це творчість. На сьогоднішній день в Україні немає ринку фотографії, навіть музею фотографії. Ця сфера лише починає формуватися. У нас є багато талановитих фотографів, але немає механізмів взаємодії: фотографа як митця і соціуму. Багато фотографій талановитих людей, ми не бачимо тому, що це достатньо складний на сьогодні ринок (Ринок фотографії). Фото-творчість, повинна підтримуватися на рівні держави, але на жаль…Та з іншого боку це дуже цікаво, тому, що ми самі можемо формувати цей ринковий механізм.  

Журналіст: Олено Володимирівно, фотохудожниками народжуються чи стають?

О.В.: Мені взагалі не подобається словосполучення – фотохудожник. Але… Безумовно, має бути дотик чогось божественного до людини, тобто талант. Це потрібно відчувати, спілкуватися з цим світом через візуальне. Для того, щоб стати митцем обов’язково потрібно мати: талант, освіту, бажання і, звичайно, слухати майстра, який відкриє світ фотомистецтва. Я закінчила курс Кукоренчука і дуже йому вдячна. В якийсь момент майстер змінив мій професіональний підхід, погляд на світ через об’єктив. Потрібно прислухатися до людей, що поруч.

Журналіст: Тобто, все ж таки, талант повинен бути. У цьому році ви створили колективну монографію "Жінки-фотографи та їх внесок у розвиток фотомистецтва ХІХ - початок ХХ століття". Можете розповісти щось про цю роботу?  Чому була обрана саме ця тема? 

О.В.: Ця тема для мене була дуже цікава. Сьогодні візуальне мистецтво стало більш глобальним. Фотографія як візуальне мистецтво транслює стан суспільства, а з іншого боку, може формувати цей стан, особливо молоді.  Саме через жінку, як об’єкт і суб’єкт фотографії в розрізі історії, було цікаво споглядати на цей  процес комунікації. Тому, що жінки не могли бути фотографами. Вони не мали можливості отримати освіту, технічні навички. Бо їм була відведена роль родини: «Kinder, Küche, Kirche» ( дитина, кухня, церква) - все. Шлях перших жінок-фотографів у професію наражався на нерівне з чоловіком соціальне та правове становище. За допомогою фотографії вони виборювали право на соціально-економічну свободу, надавали приклад активної соціальної позиції, розвитку творчого потенціалу, здобуття освіти та професійної реалізації. Та суспільство не стоїть на місці і з часом жінка стала повноправним членом усіх суспільних процесів.  Через її образ можливо читати соціум. Навіть не тільки стосовно фотографії, а також у мистецтві і живописі. Як зображувалася жінка – таке і було суспільство. Тому, я обрала  цю тему.

Журналіст:  Чудово, приємно знати, що хтось цікавиться  історією, адже не завжди становище жінки було таке, як сьогодні. Це не таємниця, що ви майстер I курсу фотомистецтва. Як вам починати шліфовку новоспечених фотомитців. Чи важка ця праця?

О.В.: Це дуже цікаво. Вони відкриті, безпосередні, чисті, талановиті діти. Моя мета – не підрізати крила, а відкрити їм світ. Не обмежувати їх, а навпаки. Але наголосити на певних правилах: технічних, композиційних і навіть етичних. Тобто направити  студентів у правильне русло.

Журналіст: І на десерт. Якими якостями повинен володіти істинний фотограф?

О.В.: По-перше, талант, по-друге, постійна освіта, самоосвіта, прагнення до нового і цікавість до світу. Оце ,мабуть, найголовніше… Неможливо бути байдужим до людей, світу, до того, що знімаєш. Потрібно мати відчуття до об’єкту зйомки. 

Журналіст: Як говорив М.Горький: «Не будьте байдужі, бо байдужість є смертоносною для душі людини.» Дякую за інтерв’ю, бажаю вам творчої наснаги і терпіння. До побачення.

О.В.: Дякую, і вам також.

Автор:  Каліновська Вікторія

• Попередня
• Наступна