Гончаренко Микола Миколайович – людина патріот
Талановитий кінооператор, фотокореспондент, у його арсеналі близько 30 захоплюючих фільмів. Патріот своєї Батьківщини, і просто найкращий викладач та художній керівник курсу операторської майстерності!

Чому вирішили стати оператором? Що стало поштовхом для обрання, такої цікавої професії?
О-о, це було так давно. Моєму старшому брату батько подарував фотоапарат. Він десь рік погрався з ним і закинув, а я взяв і почав знімати. Мені це дуже сподобалося. У 9 класі я вже знав, куди буду вступати.
Я вступав 5 років: два до армії і три після, навіть брав у бібліотеці дефіцитні книжки з кіномистецтва. Не знаю чому, але мені це дуже подобалося.
Ви член Національної спілки кінематографістів, а також член спілки журналістів України. Що для вас це означає?
По-перше, це загальносуспільна відзнака. Знак того, що ти у чомусь талановитий, не такий, як інші, зробив якийсь внесок у пресу, кіно. У спілці журналістів тому, що багато робив знімків, у кінематографістів, бо зняв дуже багато фільмів. Я вважаю, що це відзнака, яка говорить про мої досягнення.
У вашій творчій колекції понад 30 фільмів, чи є серед них фільм, яким ви пишаєтесь?
Складне питання, тому що кожен фільм – це як своя дитина. Я пізнаю будь -який кадр з будь-якої моєї кінокартини. Тому я не можу сказати, який фільм кращий, а який ні. Перший фільм, який я знімав на відео носіях, мені запам’ятався. Це була дуже громіздка та складна праця, але ми намагалися щось робити. Намагалися створити нове кіно. Чутливість відео плівки і кіноплівки значно відрізняється. Певно, саме цими кінокартинами я пишаюся. Є фільм непоганий, але він затягнутий по драматургії – «Буйна». Тому що режисер у цій кінокартині дозволив знімати так, як мені хочеться, тобто дав творчий простір для думки. Обожнюю документальні фільми, бо це простір, середовище, подія. Я не можу окремо виділити. Вони всі як діти. Усі рідні та улюблені.
Що потрібно, щоб створити геніальну кінокартину, якою б захоплювався світ?
У оператора така доля, що він дуже і дуже залежить від режисера. Немає операторського успіху без успіху режисерського. Якщо режисер успішний, то ці лаври отримає і оператор. Не може бути геніальна операторська робота, а фільм поганий. Так не буває! Тому складові успіху, це перш за все гарний режисер, драматургія, а тоді втілення ідеї оператором. Як сказав мій шеф, вчитель: «Оператор – це наречена» -,його обирають. Тобто хочеш бути нареченим – йди у режисуру.

Що найважче у роботі оператора?
Колись у фізичному відношенні це була важка робота. Апаратура важила не один кілограм. Зараз техніка стала інша та легша. Та найважче проникнутися драматургією, змусити глядача побачити у кінокартині суть, світову душу. Оператор повинен донести до глядача те, що хотів сказати режисер, сценарист та автор.
А чи є у операторів своя формула успіху, тобто стати такою людиною з якою кожен режисер хотів працювати?
Я згадую слова свого декана, він казав: « Я не знаю слова талант, я знаю слово «работать» от слова «раб». Тільки праця, наполеглива праця і ще світогляд, уміння тримати руку на пульсі часу. У відношенні технологій і того що відбувається навколо нас.
Чого ви хочете навчити своїх студентів?
Перш за все професії, як це б пафосно не звучало. Але, зрозумійте мене правильно: зараз дуже складні часи для нашої країни. Хочеться, щоб у першу чергу вони були громадянами України, яку я дуже –дуже люблю. У другу – професіоналами і щасливими людьми.
Якими якостями повинен володіти істинний оператор?
Бути чоловіком у всіх відношеннях. І відносно до професії, життя, жінок.
Тобто жінка бути оператором не може?
Може, може звичайно! Але навіть жінка має бути чоловіком.
Автор: Вікторія Каліновська
#николайгончаренко#кнукім #кук #ікітб #фкітб #факультет_кіно_і_телебачення #інститут_кіно_і_телебачення #Поплавський #абітурієнт2018 #абітурієнт #зно #телебачення #кіно #київський_університет_культури #київський_національний_університет_культури_і_мистецтв

