Янголи, казкарі та герої легенд - всі вони зібралися на одній сцені  -  сцені Чернігівського обласного академічного театру ім. Т.Шевченка! Адже стартував Молодіжний театральний фестиваль «На крилах мрій». У ньому беруть участь і наші студенти 4 курсу, майстра Ганни Самініної. Як і чому вони туди потрапили, чи гостинно їх прийняли у Чернігові, та що вразило найбільше .

Ганно Євгенівно, розкажіть трошки про фестиваль , це ж новий крок у житті сучасного театру та відбувається вперше?

Так, цей фестиваль був влаштований перший раз ,його організатор ₋ академічний музично-драматичний театр ім. Т.Г.Шевченка.  Ці академічні стіни прийняли в себе декілька молодіжних та дитячих театрів зі своїми різноплановими виставами.

А на якому рівні була організаційна робота, чи гостинно вас прийняли?

Театр взяв на себе всю відповідальність: допоміг нам поселитися, нагодував, допоміг там адаптуватися до сцени, а це дуже великий урок нашим майбутнім випускникам – акторам. Режисер Артем є локомотивом цієї знакової події. Він постійно спілкується з молоддю, намагається долучити до театру та розвиває в молоді любов до нього. Відчуває, що це його місія, він і сам ставить вистави там.

А як ви дізналися про фестиваль?

Нас  порадила Липківська Ганна Констянтинівна. Вона бачила нашу виставу «Галка-моталко» за п’єсою Наталі Ворожбіт і порекомендувала її саме для цього фестивалю, бо він відповідав напрямку.

Сама вистава ₋ плід самостійної роботи нашого курсу. Ми зіграли в цих стінах декілька разів, потім на території  Центру Леся Курбаса, а зараз цю виставу Бориспільський Муніципальний театр «Березіль» запросив до себе в репертуар, тому що вважають її дуже повчальною і актуальною, хоча там розглядаються 90-ті роки. Це перед тим, як розвалився Радянський Союз .

Що надихнуло в поїздці найбільше?

Хочу поділитися таким спостереженням: помічник режисера назвала мене дівчиною, я їй відповіла, що мене звати Ганна або ж Ганна Євгенівна, та вона все одно казала на мене «дівчина». А ось після вистави таки назвала мене Ганна Євгенівна, це показник .

А дивилися виставу всі: постановники сцени, освітлювачі, звукорежисери. Вони бачили багато вистав на цьому фестивалі, але коли вони дивляться твою ₋  це ознака того, що вона їх заманила. Глядач дуже добре сприйняв, навіть виникла певна співбесіда.

Ця історія не документальна, більш схоже до вимислу, але заснована на реаліях того часу!

Автор: Піголенко Ілона

• Попередня
• Наступна